Богдан Жолдак – український письменник, сценарист, драматург та просто неординарна постать в українському кінопросторі. Про особисті вподобання пана Богдана і загальну ситуацію в українському кіно – в ексклюзивному інтерв’ю КіноУкраїні.

– Які сучасні фільми Вам подобаються? Чи дивитесь голлівудське кіно?

Богдан Жолдак: Кожен жанр вимагає відповідного ставлення. Бо часом голлівудському кіно ставляться вимоги кіно суперестетичного, і тоді воно запльовується. І навпаки – до суперестетичного кіно ставляться вимоги популяристичні.  Це старий прийом демагогії. Тому я до всього кіно ставлюся позитивно. А з останніх… от учора по телевізору “крутнули” фільм Люка Бессона – “Янгол-А”. Мене вразила ця малобюджетка з двома акторами на крупних планах, з різними текстами та підтекстами… Взагалі-то ми не знаємо Голівуду. Вся його естетична продукція для нас недоступна, бо пхають нам одну попсу.

– Коли, на Вашу думку, настане час для художнього фільму про Євромайдан? Кого Ви бачите в кріслі режисера такого фільму: когось зі старої гвардії чи когось молодого?

БЖ: У нас є чимало режисерів, які довели свою спроможність у  цій тематиці. Є величезна кількість документальних картин про Майдан, уже були призи – в тому числі і на Каннському фестивалі. Ці фільми активно втручаються в світову кінодійсність. Наприклад, Леонід Кантер і Іван Ясній зробили цей вражаючий фільм про Донецький аеропорт – звісно, не фільм вражаючий, а просто такого монтажу, який вони запропонували, у світовому кінематографі взагалі не існує. Це абсолютний посібник з режисерської майстерності! Я вже не згадую про студію  “Вавилон 13″, де зробили величезну кількість премійованих стрічок про Майдан.

– Як надмірна політизованість останніх двох років впливає на культуру в цілому та на творчих людей зокрема? Чи не спекулюють на цій темі окремі “митці”?

БЖ: Звичайно,  маніпуляції є, і це буде на кожному історичному етапі. Наприклад, потрапила мені до рук книжечка однієї дівчини, яка так і називається – АТО. Там про АТО з усієї цієї книжки лише дві сторінки, а усі інші – про те, як ця героїня-авторка полишила рідний Луганськ і подорожувала Україною. Не здивуюсь, якщо дізнаюсь, що є і інші спекуляції на цю тему. Але за ці два роки на Україні відбулася колосальна зміна світогляду. Тепер і митці, і художники, і письменники – усі мають демістифіковану свідомість щодо “старшого брата”, у всіх нарешті одкрилися очі й одкриється свідомість.

– Розкажіть про Ваші спостереження за сучасною молоддю: що подобається, що викликає відразу; що можете порадити молодим амбітним людям? 

БЖ: Я багато спілкуюся з талановитими молодими людьми, і це – найбільше щастя і секрет моєї вічної молодості! Не подумайте, що я “вампірю” їх, ні; я дуже хитрий, я з абітурієнтів одбираю тільки дуже здібних. Звісно, кожен курс відрізняється між собою, але ці різниці зумовлені не відмінністю поколінь, а тим, в яку композицію майбутнього курсу складаються люди. Рік від року поліпшується якість вступників. Наприклад, на цьому новому наборі (зараз пан Богдан веде другий курс сценаристів – прим. ред.) ми за двадцять днів “укатали” ігровий серіал Бешкетники. Позаяк “Коронація слова” не приймає на свій конкурс сценарії серіалів, ми переробили його у повнометражний фільм. І виграли у номінації “Кращий ігровий фільм для дітей”. От вам і першокурснички! Звісно, в нинішніх студентів є величезна спокуса  до різноманітних пошуків в інших багатьох галузях, яка, так би мовити, розпорошує творчу уяву дітей… Та, можливо, і через це їм треба пройти?

Кіноповість “Укри”: що Вас надихнуло на її створення; чи з власного досвіду писали, чи слідкуючи за новинами? Як проходив процес створення?

БЖ: Мій герой – Жора Тороповський. Якось я довідався від одного знайомого, що того  хлопця – героя АТО – убили в поїзді, коли він повертався на фронт з відпустки. Те, що людину підло вбили вночі, коли він був беззахисний, мене вразило. Я одразу ж написав про це оповідання і опублікував його. Через два дні мені подзвонила мати загиблого хлопця. Я ніколи в житті не мав таких зустрічей. Це мені перекинуло світ. І мене “прорвало”. Вся інформація, яка збиралася, зійшлася “пазлами”. Я не писав повість, а застосував особливу композиційну форму – створював фрагменти, дієві епізоди, потім переставляв їх і вибудовував лінію… На мій подив, кілька видавництв відмовилося публікувати цю книгу – мабуть, остерігаючись того, що книжка доволі радикальна. Та видавництво “А-ба-ба-га-ла-ма-га” Івана Малковича видала книгу. За п’ять днів! Одразу була сильна зворотна реакція від бійців. Вони розповідали мені безліч історій… І я написав ще одну книжку про АТО!

– Що означає визначення жанру як “кіноповість” – це потенційна екранізація чи данина поваги Довженку?

БЖ: У світі одразу ж після виходу першого кінофільму на екран вся світова проза одразу стала кінопрозою. Колишні розлогі довжелезні описи зникли з літератури, вона стала надзвичайно лаконічною і динамічною. Власне теперішня кінопроза – це півкроку до кіносценарію. До речі, найяскравіший апологет нашої кінопрози – ранній Юрій Яновський, це мій кумир.

Яка наразі склалася ситуація з фінансуванням кінематографу? На що розраховувати українським режисерам?

БЖ: Минулого року державою були обіцяні великі гроші, але потім все урізали. Звичайно, від держави сподіватись на гроші не варто, бо саме ця держава законодавчо й знищила кінопрокат. З авторським правом в інтернеті, аби звідтіля поверталися якісь прибутки – у нас взагалі нульові справи… Наші сценарні здобутки активно розкрадаються за кордоном. На щастя, в останні роки кіновиробництво нарешті вирвалося з-під опіки держави. Це принципово новий виток. Ще у 1929-у році кінокритик Леонід Скрипник сказав, що колись кіно вирветься із полону монстрів-кіностудій і з’являться маленькі, мобільні студії, які й будуть просувати кінематограф. Так і сталося. Ентузіазм в наших умовах значить більше, аніж державна підтримка.

Виходу яких фільмів Ви чекаєте з нетерпінням?

БЖ: У нас в запуску є чимало власне українських фільмів з вітчизняною тематикою і стилістикою. Держава робить все, щоб загальмувати їх виробництво – наприклад, “Толоку”  Михайла Іллєнка. Зроблено кілька картин, доволі яскравих; їхні незначні  недоліки полягають у тому, що створювалися вони у страшенному поспіху (наприклад,  серіал “Гвардія”). Митці боялися, що припиниться фінансування… Як виявляється, усі світові голодомори виникали не через кліматичні умови, причиною  ніколи не був неврожай. Завжди причиною була суспільна система, яка впроваджувала розподіл харчів. Голодомор 1933-о року стався в рік нечуваного врожаю на зернові! Тобто вся проблема нашого кіно не в неспроможних митцях, як намагається виставити дехто, а в відсутності державної волі.

Наостанок пан Богдан розповів нам про позитивні зрушення в українській кіноосвіті. Виявляється, Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.Карпенка-Карого запровадив нову вищу освіту, що називається “Режисура монтажу.

Ідеться про спецефекти і комбіновані зйомки, – каже Богдан Олексійович. – Це – створення кіно із нічого, із людської уяви! Уже на другому курсі вчаться люди, які зможуть зробити які завгодно фільми. Україна може робити кіно, не будучи залежною ні від кого в цьому детермінованому, страшному, імперіалістичному, поневоленому, глобалістичному світі! Україна вільна в своїй творчості!”